Андрій Порохня - найкращий гравець ААФУ за результатами квітня

Дружба проводить неймовірний сезон: лідирує в чемпіонатах України та Київщини, прямує до вирішальних змагань Кубка держави та області серед аматорів. Квітень був успішним для команди – вона виграла всі чотири матчі на всеукраїнському рівні з вражаючим загальним рахунком 11:0. 

Гравець, який за індивідуальними показниками став найкращим в аматорському футболі квітня 2023 року, ‒ це якраз представник Дружби. Фланговий півзахисник Андрій Порохня за цей місяць забив один гол і виконав два асисти, тож здобув визнання від ААФУ та сайту «Український футбол» і тепер в інтерв'ю нашому сайту розповідає про себе та свою команду. 

«В Дружбу потрапив через земляків»

‒ Андрію, передовсім, вітаємо вас із визнанням найкращим гравцем квітня в Чемпіонаті та Кубку України серед аматорів. У зв'язку з цим – як сприймаєте особисті визнання та нагороди? 

‒ Дякую! В футболі всі нагороди – спільні для колективу. Для мене головне, щоб Дружба успішно виконувала поставлені завдання, а якщо мої голи чи гольові передачі в цьому допомагають, я тільки радий. 

‒ Давайте пригадувати, як ви опинилися в Дружбі? Хто запросив? 

‒ В ФК Дружба грають мої друзі з Чернігова — це Артем Грищенко і Максим Татаренко. Тому я цікавився цією командою та активно слідкував за ними. Після звільнення Чернігівщини, Артему подзвонив наш головний тренер Дмитро Валерійович Чирикал та повідомив, що буде благодійний турнір на підтримку ЗСУ. Сказав, що він на них розраховує і в кінці розмови Артем запитав його про мене, чи можу я приїхати на перегляд. Так все і почалося. 

‒ Чи правда, що ви мали на руках запрошення в професіонали, але вибрали мирівчан?

‒ Так, була ще одна пропозиція, але вже запізно, я на той час дав згоду Дружбі.

‒ І як вам колектив? В тому числі ваші особисті конкуренти – колишні чемпіони Європи серед юнаків, гравці Десни, УПЛ? 

‒ Колектив чудовий, всі один одного поважають. Конкуренти дуже сильні — Сергій Шевчук і Роман Мачуленко, це ви про них.  Постійно дивлюсь та вчусь у них, беру щось собі на замітку. У нас здорова конкуренція, вони чудові, веселі та відкриті хлопці. Я радий тому, що граю з ними в команді.

«Я із тієї школи, звідки вийшов Ярмоленко»

‒ Розкажіть про себе: звідки ви родом, хто ваш перший тренер, де починали грати в футбол?

‒ Я сам із невеликого міста Славутич, що на Київщині (унікальний для України анклав – місто атомників ЧАЕС на території Чернігівщини, ‒ прим. «УФ»). Мій перший тренер — Віктор Миколайович Бойко. Починав грати саме в Славутичі за місцеву ДЮСШ Каскад.

‒ Ви дебютували в Дитячо-юнацькій футбольній лізі України в складі Юності (Чернігів), знаменитої тим, що звідси вийшов Ярмоленко. Випадково, не в його тренера займалися? 

‒ Ні, у нас був інший тренер, який теж виховав немало гарних футболістів — це Валерій Нікіфорович Ворона. Загалом, Юність – це знаменита школа. Саме з Чернігова вийшли такі футболісти, як Олег Кузнецов, Олександр Грицай, Сергій Коваленко, Денис Скепський, Павло Полегенько, Владислав Шаповал, Ніка Сітчінава… Всіх навіть і не згадаю. Безперечно, Андрій Ярмоленко, на якого ми всі рівняємося з дитинства, один із перших у цьому списку.

‒ А хто з ваших ровесників вийшов у профіки?

‒ Роман Вовк зараз грає за ФК Чернігів у Першій лізі чемпіонату України, а Олександр Довгий ‒ у Першій лізі чемпіонату Литви. Ще я ‒ і, мабуть, усе.

‒ Ви відразу стали правим півзахисником? Де ще пробувались?

‒ Трішки пограв у нападі, а потім знайшли місце правого вінгера. Ще можу зіграти правого захисника і лівого вінгера.

«Навіть на чернігівському поганому полі, де м’яч ведеш колінами, Циганков працював з м’ячем краще за інших»

‒ У ДЮФЛУ у вас було багато пригод. От ви двічі забивали черкаському Славутичу, а проти вас грав Довбик ‒ і вашій команді не забивав ні разу. Запам'ятався вам? 

‒ Так, пам’ятаю Довбика ‒ високий, міцний, непоступливий. Можу сказати, що він тоді грав не нападника, а центрального півзахисника. Не скажу, що він якось виділявся — був звичайним, але дуже працьовитим. 

‒ А в Динамо з вашого покоління грали Циганков, Михайличенко, Шепелєв, Назарина. Яке вони враження залишили в очних протистояннях?

‒ Дуже запам’ятався Циганков, коли вони приїхали до нас в Чернігів.  Я тоді грав проти нього на фланзі і, чесно кажучи, було важко ‒ він дуже технічний і швидкий гравець, який сильно виділявся. Було непросто відібрати в нього м’яч, Циганков усе робив на швидкості. Навіть на нашому поганому полі, де м’яч ведеш колінами, він працював з м’ячем краще за інших.

‒ Серед професіоналів ви дебютували в Інгульці-2. Якими були переговори з Поворознюком, чи перетиналися з Лавриненком, наскільки ця команда була потрібна клубу – звідти в основу пробивалися?

‒ Як таких, перемовин з президентом ФК Інгулець не було ‒ я хотів грати, приїхав, показав себе та залишився. Але з головним тренером ми спілкувались. Він був задіяний в тренувальному процесі і в спарингах.

ФК Інгулець тоді грав в Першій лізі і було завдання — вийти до елітного дивізіону. Юнацька команда була потрібна, як дубль або U-19. Там були всі молоді хлопці 18-19 років. Ясна річ, у Другій лізі проти дорослих суперників їй важко було боротися на рівних.

‒ Хто з Інгульця-2 пробився в великий футбол? 

‒ На жаль, ніхто. Проте в нижчих лігах є немало хлопців, в Інгульці-2 було багато обдарованих, перспективних молодих футболістів.

‒ У вас був одноклубник – вихованець Барселони Арман Елла Кен. І тут камерунець опинився в селі на Кіровоградщині. Що найбільше його дивувало в Україні?

‒ Елла — відкрита та добра людина, гарний футболіст. Він був в першій команді, лише декілька разів його спускали до нас, щоб отримати ігрову практику, тож не мав змоги з ним добре поспілкуватися.

Довідка «УФ»: найкращі гравці місяця ААФУ від нашого сайту

• вересень: Микола Коляда (Колос)
• жовтень: Руслан Мальський (ФК Куликів)
• листопад: Роман Мачуленко (Дружба)

«Ціль та завдання Дружби одне — це перемога, перемога і ще раз перемога на всіх фронтах»

‒ Ви багато грали за Авангард (Корюківка) та ФК Чернігів. Розкажіть, як працювалося і чому не пішли з ними в Першу лігу. 

‒ Було дуже комфортно і зручно працювати з Валерієм Анатолійовичем Чорним і всім нашим колективом. Це тренер, який дав мені дуже багато, насамперед, це жага до перемоги і самовіддача — без цих якостей в нашому футболі тяжко.

Я прийшов пізніше, бо тоді грав за ФК Кудрівка з Ірпеня в Чемпіонаті Київської області та Чемпіонаті України серед аматорів. Після закінчення чемпіонату  мені подзвонив Валерій Анатолійович, ми зустрілись, поспілкувались і я прийняв рішення піти з Кудрівки, щоб грати на Другу лігу. Вже там плідно працювали з Валерієм Чорним пів року, але потім почалася повномасштабна війна…

‒ Ви також немало пограли за Факел (Липовець). Де Вінниччина – де Чернігівщина, звідки зв'язки з ними?

‒ Звʼязок з ФК Факел з’явився, коли я грав за Авангард (Корюківка). Проти Факела я тоді добре себе проявив і сподобався президенту — Олександру Чигрину. Пізніше, коли в Авангарді почались фінансові труднощі, він мені зателефонував і запропонував грати за них. Я погодився і вже так відкрив для себе футбольну Вінниччину. Для мене це важливий період – там гарний колектив, команда одна з найкращих у своїй області й регулярно грала серед аматорів на загальнодержавному рівні.

‒ Травень - мега-важкий місяць: розв'язка на всеукраїнському рівні, фінальні матчі Кубка ААФУ, обласні змагання... Як все це витримуватимете?

‒ Так, згоден. Це буде важкий місяць ‒ і тим навіть цікавіше. У нас дуже хороша команда і всі все розуміють. Легко не буде, але це все дрібниці, в порівнянні з тим, як нелегко нашим військовим, які захищають нас і дають змогу займатись улюбленою справою.

‒ Які цілі та завдання Дружби?

‒ Ціль та завдання одне — це перемога, перемога і ще раз перемога на всіх фронтах.

‒ Чого самі хочете досягти в футболі?

‒ Хотілося б виграти усі турніри, в яких задіяний ФК Дружба.