Найкращий гравець червня в ААФУ - Артем Грищенко з Дружби

Чемпіоном і володарем Кубка України серед аматорів стала Дружба із Обухівського району Київської області. У заключному матчі сезону 2022/23 в українському чемпіонаті всіх ліг мирівська команда здолала свого споконвічного суперника – Штурм (Іванків), а обидва голи стали можливими завдяки нападникові Грищенку – спершу асистував Сторчоусу, потім – забив сам. 

Жюрі Асоціації аматорського футболу України та сайту «Український футбол» за підсумками заключного місяця сезону 2022/23 не мали сумнівів, кого визнати найкращим гравцем червня – Артем Грищенко з Дружби в п’яти матчах за цей період відзначився чотирма результативними діями (один гол і три асисти).

В інтерв’ю для «УФ» ми обговорили не тільки, власне, фінал чи ударний червень Грищенка – адже Артем пограв у Йовічевича в Карпатах і Рябоконя в Десні, пройшов значну школу в усіх лігах всеукраїнського рівня та зараз переживає піднесення в своїй кар’єрі, готуючись до старту зі своїм клубом у дебютному сезоні Дружби в Першій лізі. 

«Перейнялись всією командою однією мрією, що в цьому році можемо виграти все»

‒ Артем, ААФУ та сайт «Український футбол» визнали вас найкращим гравцем червня в чемпіонаті та Кубку України серед аматорів. А як ви ставитеся до своїх досягнень на аматорському рівні? 

‒ Дуже радий за всю нашу команду, за Дружбу, тому що дуже багато праці наш колектив вклав у ці результати. Тільки завдяки спільним зусиллям вдалося виграти все в області та Україні. 

‒ У вас додалося конкуренції ‒ до колишніх чемпіона Європи серед юнаків, гравців Десни, інших клубів УПЛ, навесні додалися новачки. Серед них – забивний Бороденко із Рубікону, який відразу почав багато забивати. Важче, цікавіше чи обидва варіанти відповіді правильні? 

‒ Обидва! Наразі колектив у нас сформувався ‒ просто топ. Коли я прийшов, колектив формувався, не вистачало якоїсь згуртованості. Але з часом, стараннями та зусиллями всіх в команді, вдалося зробити дійсно гідний колектив, який може ставити перед собою самі високі цілі і досягати їх, не дивлячись ні на що, що ми й показали в цьому сезоні. Підбір гравців наразі в нашій команді дуже сильний, ми перейнялись всією командою однією мрією, що в цьому році можемо виграти все – це дало результат. 

‒ Червень ‒ вирішальний місяць: розв'язка на всеукраїнському рівні, обласні змагання... Як все це витримували? Темп - як у грандів!

‒ Цей місяць і справді дуже складним видався. Було дуже тяжко і фізично, і психологічно, але мотивація, спільна мета і віра в наші сили, додавала нам сил. Виграти все без цих якостей було б неможливо.

Довідка «УФ»: найкращі гравці місяця ААФУ від нашого сайту

• вересень: Микола Коляда (Колос)
• жовтень: Руслан Мальський (ФК Куликів)
• листопад: Роман Мачуленко (Дружба)
• квітень: Андрій Порохня (Дружба)
• травень: Олег Манастирний (Зірка)

«Тоді ще я не розумів, проти кого граю, а зараз з усмішкою згадую, що мав таких іменитих суперників, як Буяльський і Калитвинцев»

‒ Розкажіть про себе: звідки ви родом, хто ваш перший тренер, де починали грати в футбол?

‒ Я народився в місті Чернігів. Футболом почав займатись в 12 років в Дитячо-юнацькій школі Юність (Чернігів). 

‒ Ви ‒ вихованець Юності (Чернігів), знаменитої тим, що звідси вийшов Ярмоленко. Випадково, не в його тренера займалися? 

‒ Так, я є вихованцем Юності, нам завжди ставили в приклад Андрія Ярмоленка, тому всі дуже хотіли бути схожими на нього та досягти таких же успіхів у футболі. 

Я займався в іншого тренера ‒ Валерія Нікіфоровича Ворони, який також підготував багато хороших, майстерних футболістів, таких як: Денис Скепський, Андрій Порохня, Рома Вовк і багато інших. Всіх наразі навіть не згадаю, так багато в Юності завжди було хороших гравців.

‒ Якщо зібрати «збірну Юності» з тих, хто грає по профіках, сильна команда вийде?

‒ Дуже сильна. Традиційно багато футболістів чернігівської Юності грає серед професіоналів: Роман Вовк і В’ячеслав Койдан ‒ у ФК Чернігів, Денис Скепський – у бузівській Ниві, Павло Полегенько зараз у Карпати перейшов і, беззаперечно, це сам Андрій Ярмоленко, за кар’єрою якого стежить і дуже пишається Чернігів і вся Україна. 

‒ Відразу стали нападником? Де ще пробувались?

‒ Нападником я став не відразу: коли прийшов в Юність, починав правим захисником, а потім довгий час грав правого хава в ДЮФЛУ, а потім і на область. Через якийсь час почали пробувати мене нападником, відтоді так і змінив своє амплуа 

‒ По ДЮФЛУ у вас було багато топових суперників. Тотовицький і Буяльський в РВУФК, Мякушко в Оболоні, Волинець і Калитвинцев у Динамо. Чим вони всі вам запам'яталися? 

‒ Справді, дуже багато було топових футболістів на той час і команди були імениті в нашій зоні: Динамо, РВУФК, Оболонь, Арсенал. Весь Київ! дуже тяжко було проти них грати, особливо проти РВУФК, ми завжди їм поступалися. 

Тоді з нашого покоління дуже сильно виділялися Буяльський і Калитвинцев. Це були люди, які робили різницю на полі. Справжні профі – техніка, бачення поля, нестандартність рішень. Тоді ще я не розумів, проти кого граю, а зараз з усмішкою згадую, що мав таких іменитих суперників, хоч і по ДЮФЛУ.

«Обігрував Погба, він в Ювентусі, а граю за дубль Карпат»

‒ Серед професіоналів ви дебютували в Карпатах. Як на вас вийшов львівський клуб? Які ще клуби вами на той час цікавилися?

‒ Тоді я грав в чемпіонаті України серед аматорів за обласну команду ЮСБ (Чернігів), наразі вона називається ФК Чернігів. Ми грали на «Оболонь-Арені» з тодішньою командою Оболонь-Бровар. Дуже тяжкий був матч, ми ще грали вдесятьох, та під кінець зустрічі мені вдалося забити головою на 88 хв, ми виграли. І десь через тиждень наш тодішній тренер Вадим Володимирович Постовий сказав мені про інтерес зі сторони львівського клубу. 

Але вийшло так, що я поїхав спершу на перегляд у дублюючий склад запорізького Металурга, в якому пробув цілий місяць на перегляді. Тоді тренували дубль дуже сильні фахівці ‒ Олександр Вікторович Демченко і Дмитро Вікторович Колодін. Мав залишатись в Металурзі, але всупереч деяких обставин, мене не взяли. 

Потім, після Запоріжжя, я поїхав до Львова, де й підписав контракт .

‒ Ваш топовий матч, після якого про Грищенка заговорили всі спеціалісти, це 1:0 в турнірі дублерів із Шахтарем. Розкажіть, як забивали команді з Юрченком, Танковським, Іванісенею та Безбородьком.

‒ Це справді був дуже пам’ятний матч для мене, ті емоції неможливо забути. Пам’ятаю, як хлопці казали перед грою, що за дублюючий склад донеччан мав грати Дмитро Чигринський. Чесно кажучи, колінка трусилися, навіть не передати, але, на щастя, він участі в тому матчі не брав. Але склад тоді у них був і справді дуже потужний ‒ Матвієнко, Дуць, Безбородько, Танковський, Юрченко, Доронін, Коваленко. 

Тоді ми дуже непогано виглядали, ще пару футболістів дали з першої команди, а саме Ігор Тищенко тоді віддав мені розрізну передачу віч на віч з голкіпером і я зміг вирішити долю матчу. 

‒ Карпати не були стабільним клубом, але молодь там завжди була першокласна. Як працювалося з ними? Всі чули про Мірошниченка, Кльоца, інших лідерів. А хто ще з того складу виділявся у своїй віковій категорії, але не пробився? 

‒ Так, дійсно, в Карпатах дуже сильна академія, вони приділяли належну увагу молоді. Мені поталанило тоді пограти з Шведом, Гуцуляком, Завійський, Грисьом, Мозілем, Кравцем. це ті гравці, хто своїм талантом і наполегливою працею зуміли заграти на топовому рівні, але й окрім них було багато талантів. 

От той же Іван Луканюк: як він грав за юнацькі збірні нашої країни, возив на полі самого Поля Погба. Пам’ятаю, Ваня ще жартував, коли ми на базі дивилися гру Ювентуса, каже: «Обігрував Погба, він в Ювентусі, а граю я за дубль Карпат». Але, як правило, до таланту потрібно наполегливо працювати над собою, але не всі в 20 років це розуміють, на жаль. 

Працювати в тих Карпатах було одне задоволення. Завдяки Карпатам я перейняв футбольний бійцівський дух, лев’яче серце, що завжди їм притаманне, за що я їм дуже вдячний. 

‒ Серед тренерів, з якими ви працювали в Карпатах, Ігор Йовічевич. Чим запам'ятався?

‒ Для мене Йовічевич є, безумовно, топ-тренером. Його результати говорять самі за себе. Це тренер-мотиватор, який заряджає емоціями футболістів, весь персонал. Він завжди вдосконалюється, завжди вчиться. 

Тренувальний процес у Йовічевича в Карпатах був досить різноманітним: все залежало від суперника, розбирав гру, а потім виробляв тактику на матч, яку ми відпрацьовували. Містер навіть сам брав участь у вправах, коли все робили правильно, він був у захваті, аплодував і кричав: «Браво, команда!». 

Найбільше запам’ятався момент, коли мене тільки запросили в Карпати. Тренерський штаб взяв мене з собою на гру першої команди, ми заїхали пообідати і Йовічевичу подзвонили. Він нам каже: «Це мій ліпший друг Гуті телефонує». Ми всі з величезними очами дивилися, як вони сиділи й розмовляли по відеозв’язку. Потім Ігор розповідав про свою кар’єру в Реалі та про їхню дружбу, було досить цікаво:)

«Гурнік хотів мене в оренду, натомість Карпати відправили в Тернопіль»

‒ Чому в підсумку вам не вдалося закріпитися в Карпатах?

‒ У дублюючому складі Карпат я закріпився і був капітаном молодіжки. У мене лишалося півроку у дублі, тоді перед початком другого кола ми поїхали на збори до Польщі, грали дуже хороші спаринги, зокрема з командою Екстракляси Гурнік (Забже). Ми зіграли тоді 1:1, я забив їм м’яч, і вони почали слідкувати за мною на зборах. 

Гурнік хотів взяти мене в оренду на півроку, про інтерес я дізнався від нашого головного тренера Романа Зуба. Це людина, яка весь час мені допомагала у Львові (спочатку він був помічником Йовічевича, а згодом став головним тренером дублюючого складу). Він завжди мене підтримував, допомагав у всьому, він мені став як батько, я завжди міг розраховувати на його підтримку, навіть зараз з ним підтримуємо зв’язок. 

От Роман Іванович і сказав про інтерес до мене з боку Гурніка, я його попросив, якщо буде змога, відпустити в оренду, хотів би спробувати свої сили в Польщі. Через деякий час він мені сказав, що мене не відпустять, бо керівництво прийняло рішення, що я маю їхати на збори з першою командою Карпат. 

‒ Ну наче ж усе добре, ні?

‒ Але після закінчення сезону в першу команду мене не взяли, сказали: «Підеш в оренду в Ниву». До Ниви я ще побував на перегляді у Мазяра в Сталі (Дніпродзержинськ, нинішнє Кам’янське), коли вони виходили в УПЛ, а потім в Нафтовику (Охтирка), але в оренду вони брати не захотіли, тільки на контракт, Тому не лишилося вибору, прийшлось йти в Ниву. 

‒ Оренду в Ниву (Тернопіль) сприймали як повинність чи було цікаво? 

‒ Я би не сказав що це повинність. Звісно, було цікаво, як-не-як, це ж Перша ліга, потрібно було з чогось починати. Але півроку прийшлося грати без грошей, бо молодим нічого не платили. Дали тільки дві премії, лікарі та масажисти більше премію отримували ніж футболісти, які на заміні сиділи:)

 «Впевнений, що Десна відродиться»

‒ Опинившись у Десні, ви реалізували мрію дитинства? 

‒ Не скажу що це була мрія дитинства. Я завжди мріяв досягти хоча б чогось в професійному футболі, хоч десь пограти. На жаль, дуже важко на той момент було пробитись хоч кудись з Чернігова, тож старався чіплятись за будь яку нагоду. Коли повернувся з Тернополя, то виник варіант з Десною. Олександр Дмитрович [Рябоконь] взяв мене на збори до Одеси і вирішив підписати. 

‒ Якою була та команда Рябоконя? Як з ним працювалося?

‒ На той час та Десна була в процесі формування, багато футболістів приходило, багато залишало команду. Рябоконь дуже любить вихованців Динамо та Шахтаря, тому шансів закріпитися у нього в команді було мало. 

‒ Ваш останній матч - 0:4 із Колосом у Харкові. Там таке залітало! З кутового, дальні удари. Що тоді сталося?

‒ Так, я пам’ятаю той матч, на жаль, навіть я до сих пір, так і не розумію що саме в тому матчі сталося з командою. Але Колосу треба віддати належне: в них була дуже хороша команда з гарним підбором футболістів. 

‒ Вірилося тоді, що Десна дійде до УПЛ? Все-таки, приходили якісні гравці типу Філіппова, Фаворова, Максименка. Проте ж були проблеми зі стадіоном, були сильні (особливо добре розуміється це тепер) конкуренти...

‒ Так, насправді, приходили поступово дуже якісні футболісти, і це дало свої плоди. Я вірив, що Десна підвищиться в класі, навіть після того, як їх перший раз не пустили в Прем’єр-лігу. Але вони все одно довели в наступному сезоні, що вони заслуговують грати в УПЛ. 

‒ Як думаєте, Десна відродиться?

‒ Так, я впевнений, що Десна відродиться. Таке місто, як Чернігів, зобов’язане мати хоча б одну команду в УПЛ, а яке буде відродження ‒ покаже тільки час.

‒ Ви застали ті самі ФК Суми. Як зсередини виглядало все в цій команді? Ви підозрювали, що там відбувається і чим все закінчиться?

‒ Спочатку все було, як і всюди: збори, підготовка до сезону. Мене запросив у команду Ілля Близнюк, а після того, як він пішов у відставку, я почав здогадуватись, що щось нефутбольне відбувається в команді. Спочатку платили все, як обіцяли, а потім почалися програші та різні нефутбольні дійства. Тож взимку я зібрав речі і поїхав, тому що не хотілося в тому брати участь. Дуже шкода фанів Сум, вони заслуговують, щоб у них у місті була команда ‒ з таким стадіоном і такими вболівальниками 

«Дружба в майбутньому має стати таким же прикладом, як Колос і Нива»

‒ Ви грали за низку аматорських команд на Чернігівщині. Як доля повернулася, що транзитом через Кудрівку (Ірпінь) ви опинилися в Дружбі? Хто запросив? 

‒ Я повернувся додому, почав працювати, але ж без футболу вже ніяк не можу, тому прийшлося пограти за чернігівські колективи. З Кудрівкою ми провели хороший сезон на Київщині, в кубку грали проти Дружби, поступилися їм 0:2 в Кагарлику. 

Тоді Дружба справила на мене дуже гарні враження, а вже через пів року мені подзвонив на той час помічник Дмитра Валерійовича Чирикала, Павло Понежда, і запропонував приїхати до них, поспілкуватися, зіграти гру. Вони були зацікавлені в мені, ми поспілкувалися і я прийняв рішення дограти сезон в ФК Кудрівка (у нас був шанс вийти в фінальну частину аматорів, на той час у нас був дуже хороший колектив в Кудрівці, не міг підвести своїх хлопців, і ми домовились що дограю і через півроку буду в Дружбі). Так воно і сталося.

• Читайте також: «Дружба планує розвиватись у професійному напрямку»: найкращий тренер аматорського футболу 2022 року

‒ Які цілі та завдання Дружби в Другій лізі? Які враження від того, які суперники будуть у вас у наступному сезоні?

‒ Дружба завжди ставить перед собою найбільш високі цілі, тож будемо старатись виграти Другу лігу, як би це самовпевненого не звучало. Склад Другої ліги і справді дуже цікавий, все побачимо на чемпіонатному шляху, тому що наразі тяжко когось виділити. 

‒ Дружба може стати новим Колосом (Ковалівка) чи Нивою (Бузова)?

‒ Колос і Нива ‒ дуже гарний приклад, але Дружба має свій шлях, має йти ним і в майбутньому стати таким же прикладом, як Колос і Нива.

‒ Чого самі хочете досягти в футболі? 

‒ В 30 років вже тяжко чогось досягти, але я вдячний Дружбі за віру в мене, що дають змогу насолоджуватись футболом і моментами успіху, бути частиною цієї футбольної сім’ї. Наразі я хочу бути корисним для Дружби і допомагати їй досягати нових титулів.