Дністер (Заліщики): золоті медалі, курс на Другу лігу, багатомільйонні інвестиції та проект, який варто втілювати в життя

Автор: Артур Валерко

В інтерв’ю для сайту Sport Arena та Асоціації аматорського футболу президент ФК Дністер (Заліщики) Юрій Куц розповів про таке:

• шлях від аматорського рівня до чемпіонства України;
• виклики, з якими зіткнулася команда після раптового відходу тренерського штабу Олега Шелаєва, Руслана Костишина до Прем’єр-ліги;
• системний успіх Олега Краснопьорова;
• причини відмови від участі у Другій лізі;
• стадіон, готельний комплекс і інвестиції у 20 млн.

«Чому Шелаєв, Костишин і Краснопьоров опинилися в Заліщиках? Все почалося з екс-футболіста Металіста…»

– Юрію Івановичу, заліщицький футбол на найвищій точці свого розвитку. Вперше в історії – чемпіони України, в новому сезоні йдете на чільній позиції, відстоюючи титул і борючись за Кубок ААФУ. Як вам це вдалося?

– З огляду на війну, всі події, загальну ситуацію — це дуже непросто. Дуже хотіли, дуже мріяли, були поставлені завдання. Це вже четвертий рік, як ми у футболі, і були часткові успіхи та невдачі на обласному рівні. І ми захотіли спробувати себе серед аматорів на всеукраїнському рівні.

Читайте також: Символічна збірна ААФУ літньо-осінньої частини сезону 2025/26, де є Манастирний і інші гравці Агротеху

Колектив будувався тривалий час, а коли вимальовувалася ця команда — дуже багато факторів вплинуло на результат. Не лише гравці та тренери, а й адміністратор, директори, менеджмент, кожен співробітник на своєму місці — всі долучилися по відсотку і зробили реальністю неможливе.

– Разом із тим варто віддати належне, що до цього успіху йшли послідовно: міняли склад і тренерів, шукали ті варіанти, які допоможуть втілити задумане. Звідки взагалі з’явилася можливість у Заліщики запросити колишніх гравців збірної України та заслужених ветеранів УПЛ? Шелаєва разом із Костишиним, а тепер – Краснопьорова?

– Насамперед дуже дякую Руслану Костишину та Олегу Шелаєву. Ці професіонали найвищого рівня підняли наш маленький аматорський клуб на високий рівень. У нас тоді була серія з 18 перемог поспіль, завдяки їм ми повністю змінили тренувальний процес, харчування, проживання, відповідальність, дисципліну. Все виросло в разів чотири, а може й у п’ять.

Читайте також: Стандарт (Нові Санжари): тут грали всі три брати Ротані, 48-річний воротар і майбутні таланти

Як це нам вдалося? Є така людина, як Андрій Володимирович Березовчук (ветеран Металіста та молодіжної збірної України, – прим. Sport Arena). Це все завдяки йому. Саме під його авторитет, під його слово, під його прізвище вони погодилися.

– Де Березовчук – а де Заліщики. Поясніть.

– Ситуація була така. Я вилітав із Каліфорнії, і ми вийшли на зв’язок з Андрієм Володимировичем Березовчуком та Олегом Миколайовичем Шелаєвим. Ми проговорили десь пів години, поставили один одному запитання, проговорили завдання. Олег Миколайович, звичайно, одразу згоди не дав. Після цього минуло десь два тижні, і Олег Миколайович приїхав на кілька матчів у Заліщики — ми тоді грали на область.

Читайте також: Маяк (Сарни): найкращі досягнення в історії, баскетболіст у складі, земляки з Шахтаря та Вереса

Ситуація з результатами тоді була складна, бо мене не влаштовувало ні четверте, ні третє, ні друге місце на Тернопільщині. Я команді завжди казав: якщо ми граємо, то маємо завжди битися за перше місце. Ми йому показали, що в нас є, чого немає, що потрібно, і він дав згоду на роботу. І він ще сказав: «Я хотів би запросити до роботи Руслана Володимировича Костишина». Так воно все й вийшло — без мене, бо я тоді не був удома.

– Уже тоді Дністер почав збирати чемпіонський склад, зокрема був сенсаційний трансфер кількох гравців із головного конкурента Агрону. Хто повірив у ваш проект, а хто — ні? Можливо, були ті, кого ви запрошували, але вони?

– Розумієте, у Заліщиках ніколи не було серйозного футболу. Тоді люди, можливо, й не вірили б у те, але у нас уже було харчування, часткове проживання, гарний автобус.

Варто зазначити, що частина футболістів нам відмовляла або називала дуже захмарні ціни, і тоді було важко запрошувати гравців. Але з приходом панів Костишина і Шелаєва велика кількість футболістів одразу проявила ініціативу, зацікавлення, тому що це футбольні, авторитетні люди, і почали приходити саме під їхні прізвища.

Читайте також: Погода в Україні не лише погіршує ситуацію з електроенергією та опаленням: футбол теж постраждав. Зважаючи на прогноз погоди, ситуація катастрофічна

Щодо переходу Червонецького, Білика та Процика з Агрону — я вважаю, що це не конкурент, а така ж футбольна команда, як і інші. Колись були конкуренти, тепер це просто суперник, з якими ми граємо. Як нам вдалося домовитися з нашим конкурентом? Війна, область маленька, велика кількість футболістів не має броні — будемо говорити відверто.

Читайте також: ФК Костопіль: перші медалі з 2007 року, виграні дербі, 95% місцевих у складі

І взагалі хочеться, щоб під час війни підтримували футбол, життя, щоб молодь мала приклад, щоб хоча б був мінімальний ефект нормальності в тому, що зараз відбувається в Україні. Немає світла, немає тепла — і щоб знайти хоча б мінімальний проблиск чи промінь футболу, емоцій.

Щоб прикладом для молоді були не лише ракети й обстріли. Тому нам вдалося спочатку домовитися з двома футболістами, потім ще з двома, потім ще один футболіст відійшов з Агрону. І це було дуже непросто, бо в нас тоді було 23 чи 24 футболісти, і почалася боротьба: чому я не граю, чому я не в основі.

Читайте також: ФК Брацлав (Вінниця): покупка Ниви, запрошення тренера з досвідом УПЛ і плани на Другу лігу

Але Руслан Володимирович Костишин і Олег Миколайович Шелаєв це врегулювали й налаштували серйозну роботу. Це фахівці з дуже високим рівнем у футболі, тренерстві, досвіді. Вони вдихнули нове життя.

А згодом, якщо переходити вже до Олега Краснопьорова, він приїхав до нас із Полтави, і йому велика вдячність — він підтримав цю планку і десь ще додав своє.

От так і вийшов результат.

«Зранку прокинулися – а на зборах у Тернополі нема двох тренерів»

– У вашій історії були й драматургійні моменти. Як, наприклад, Дністер справився, коли обидва тренери пішли в Прем’єр-лігу?

– В один день мені зателефонував адміністратор і сказав, що сьогодні зранку на зборах у Тернополі двох тренерів немає. Спочатку в Ковалівку поїхав Руслан Володимирович, наскільки я зрозумів, йому зателефонував пан Засуха. А потім мені подзвонив Олег Миколайович і каже: я поїду на кілька днів на перегляд і так далі.

Читайте також: Олімпія (Савинці): старожил змагань ААФУ, переможець обласних турнірів, кубкова сенсація

Ну і все. Тоді команда – 23 футболісти і шість на перегляді в Тернополі – залишилася в готелі фактично лише з тренером воротарів Андрієм Степановичем Федоренком. Він проводив тренування. Команда залишилася без голови, бо ми мали йти в Другу лігу, ми підбирати сильніших футболістів.

Це був шок.

Так, мені було неприємно.

Десь пів дня, день — у мене трохи земля їхала з-під ніг. Я вірив у те, що мені обіцяли Руслан Володимирович і Олег Миколайович. А вони пропали, зникли.

І знову ж таки Андрій Березовчук в екстремально короткий період — буквально за два дні — допомагав мені знаходити тренера. Це серйозно, це відповідально. Були одні завдання, одні схеми, одна тактика, одна ідеологія, філософія, як ми рухаємося – і треба було знайти людину, яка ідеально під це підходить.

Читайте також: Агрон (Великі Гаї): гранд Тернопільщини, старожил ААФУ, очолюваний підопічним Лобановського та Яворського

Так, у нас аматорський клуб, але колектив великий, було чітке розуміння, як ми рухаємося. І все змінилося за секунду. Зранку прокинулися — тренерів немає. І дякую Андрію Володимировичу: він прилетів, теж мали діалоги.

І треба віддати належне Олегу Володимировичу. Краснопьорову — просто шана. Троє дітей, дружина, втратили все в Маріуполі – це непросто. Він приїхав у Тернопіль просто подивитися, поспілкуватися. Професіонал дуже високого рівня, чоловік слова. Ми мали дві розмови і домовилися.

Читайте також: Агротех (Тишківка): рекордсмени Кубка України, загальнодержавна слава, кавуни, часник і персики

Колектив важко сприймав його як тренера, бо були інші напрацювання, філософія, все було інше. Треба було десь щось ламати, додавати. Були такі непрості діалоги, мені дзвонили деякі футболісти, ми спілкувалися. Не всі одразу це прийняли, але капітан допомагав, тренери, колектив.

Я сказав: футболісти, мені зараз найважче, а ви маєте мене підтримати й додати мені сил. За місяць команда зажила новим життям, новою енергією, і ми почали працювати.

«Пам’ятаю спартакіади мого дитинства. Я хотів іншого футболу»

– Також варто відзначити ще один драматичний момент — якраз те, що ви не потрапили в Другу лігу, хоча подалися на атестацію. Коли ви дізналися, що доведеться ще на рік залишатися в аматорах?

– Олег Шелаєв і Руслан Костишин ще в листопаді 2024 року пояснювали мені по Другій лізі: прописували суми, платежі, збори, стадіони, інфраструктуру, харчування — дуже багато всього. А коли вони пішли, це питання відійшло на третій план.

Читайте також: ФК Миколаїв: делегація в Будинку футболу, думки про підвищення в класі та бомбезний формат

І десь ми втратили два місяці – березень і квітень. Можливо, я десь запізно знову підняв питання Другої ліги. Ми поспілкувалися з президентом ПФЛ Олександром Каденком, але було вже пізно, і нас не взяли в Другу лігу.

– Причина відмови комітету з атестації – в фінансах, документації, інфраструктурі?

– Ми не пішли в Другу лігу, бо дуже складна була ситуація вдома, незрозуміло, що буде з війною. Тоді, на початку 2024 року, ходили чутки: ось-ось війна закінчиться, війна завершиться. А я футболістам пояснював, що є бюджет клубу. Я десь 150 тисяч доларів, тобто приблизно 6 мільйонів гривень плюс-мінус, віддаю.

Читайте також: ФК Рокита: лідерство в дебютному сезоні, Ярмаш, Сапай і нові імена, трофейний успіх на Полтавщині

І при цьому в 2024-2025 роках я в середньому віддаю 5,5-7 мільйонів на армію. У мене є підрозділ, з яким я працюю, я постійно їжджу на схід допомагати. Буває й 4-5 разів на рік. Бував дуже близько від найбільш гарячих позицій.

І я це також пояснював футболістам у контексті Другої ліги. Кажу: ми тут, у Тернопільській області. Я розумію, що ви вдома. Але це тилова область, тут не воюють, ви, можливо, цього не відчуваєте. Але пріоритет — Сили оборони. Це теж була одна з причин, чому ми не пішли. Бо все має мати свою математику.

Я це проговорював із капітаном, із цими хлопцями. Тоді, на жаль, відійшло шість футболістів. Двоє повернулися до Другої ліги.

– Про ваш шлях. Як ви опинилися в США? Як дійшли до розуміння, що вже можете підтримувати футбол? Ну і в кінці кінців, чому ви вирішили підтримувати футбол саме в Україні, а не в США? Зараз навпаки тренд у США — футбол модний. А ви допомагаєте в Україні.

– Мені було шість років. Я приходив на центральний стадіон Заліщиків. І у мене це була така маленька мрія: щоб футбол у рідному місці був на найвищому рівні.

Нас тоді тренував Єгор Степанович. Потім Борис Іванович Саханчак, Микола Іванович Богуцький.

І я все пам’ятаю – як тренували, що було, чого хотілося, скільки було м’ячів. Які тренери десь пили безбожно. Як тренери десь на спартакіадах напивалися і відверто блювали перед дітьми. Я це все бачив. Я ж був у спортивній школі майже вісім років. І я розумів, який процес проходять діти від 6 до 15 років у ДЮСШ. Я хотів іншого футболу.

Я з бідної сім’ї, але сам для себе вирішив – в один день я стану на ноги й це буду змінювати. І почалася війна. Я відчув, що треба трошечки чимось допомогти. У місті Заліщики було дуже багато переселенців із Харківщини, зі сходу України. З ними були діти. І у червні 2022 року я вирішив дуже швидко інвестувати у футбол, спорт.

Зразу закупив 160 комплектів синіх костюмів, 160 комплектів зелених костюмів, 85 м’ячів. М’ячі були трійки, четвірки, п’ятірки — різні. Запланував, щоб офіс зробили 240 квадратів, пофарбували, гарно закупили.

Отак у мене все почалося.

І ще хочу подякувати керівництву академії футболу Тірас – Івану Петровичу Марущаку – за надання безкоштовних полів, за безкоштовне проживання для частини футболістів на певний період. За дуже низькими цінами харчував футболістів.

Вони зараз дуже серйозний проект розвивають поряд із Заліщиками. Футбольна база. Десять полів, краєвид — гори, річка. Я подивився, як у Європі — я такого в Україні ніде не бачу.

«На міську владу я написав лист, що за 10 років інвестую в стадіон Заліщиків мільйони»

– А як набивали ґулі у футболі?

– Я взагалі дуже довго займаюся менеджментом, управлінням. Я розумів, що десь 20% фінансування буде йти не за призначенням. Буду інвестувати, але частина фінансів буде застосовуватися неправильно, тобто не на користь клубу. Будуть різні неправильні витрати і так далі.

Тут головне було підібрати людей і побудувати систему роботи. Може бути так, що у вас сучасний автобус, найкращий стадіон, найкращі роздягальні, топова форма, правильне спортивне харчування – але без людей це не запрацює як єдиний механізм.

Тож я прописав кожній людині правила. Це зайняло мені час. У нас є чітко прописані правила. Що робить спортивний директор? Так, у нас був тоді обласний клуб, але уже був спортивний директор. Нехай це маленький клуб, але був і адміністратор, лікар. Хто відповідає за форму, м’ячі, чай, порядок, медицину. Все було прописано для кожної людини.

Я коли усім співробітникам роздав правила клубу і підписав, вони спочатку з мене сміялися – не публічно, звісно, а всередині – думали, що це таке. З часом вони звикли, втягнулися. Стало зрозуміло, що обов’язки чіткі й або ти їх виконуєш, або виникають питання.

– Ваш клуб у якийсь момент зосередився на ААФУ. Виграли область і вирішили, що йдете далі?

– Я тому перестав грати в обласний футбол, тому що мені було неприємно і за себе, і за команду, і за вболівальників.

– 2026 рік у плані інфраструктури. Що ще хочете за цей час вдосконалити, зробити? А в чому ви просунулися достатньо, як для рівня Другої ліги?

– Даю вам інсайд. Скоро маємо підписати купівлю пристадіонного приміщення — 260 квадратних метрів. Там, якщо все правильно піде, нам має бути буде дозволено зробити три поверхи – фаншоп, готель для наших суперників, їдальню, тобто невелике кафе. Це все знаходиться за 50 метрів від центрального в’їзду на стадіон. Це так щодо інфраструктури.

Наступне — стадіон. Я направив листа 14-15 листопада в нашу ОТГ і написав, що хочу взяти центральний стадіон в оренду на 10 років, і за цей час я інвестую в стадіон 20 млн грн. якщо мені передадуть стадіон, газон, трибуни, пристадіонна територія, дизайн арени буде зроблено.

І ніби є правильна динаміка від голови ОТГ, ніби всі погодилися, що ми маємо виділити там кілька днів — вісім — для проведення різних змагань для міста. Там є чітко прописані правила користування стадіоном: коли стадіон відкривається для мешканців міста, коли закривається і так далі.

Хочемо навести лад на стадіоні, щоб він був окрасою, емоцією, казкою для дітей, мешканців міста, всього футболу. Щоб не було цих радянських плит, стін, щоб собаки не бігали по газону і щоб не було стежки через стадіон, як у 2022 році.

Тому побачимо, як нам віддадуть — буде дуже приємно. Якщо ні… Що ж, це зупинить розвиток футболу й не дозволить перетворити стадіон у Заліщиках на сучасну арену, та ще й коштом приватних зарубіжних інвестицій.

«Буду старатися, щоб Заліщики і далі переписували історію футболу»

– 2026 рік з точки зору першої клубної команди ФК Дністер — що зміниться? Хтось, можливо, пішов, хтось прийшов.

– Приходять два захисники на перегляд, які були в УПЛ, прізвища не буду називати. І один центральний півзахисник.

Хто пішов: ТЦК забрали Юрія Захарківа, нашого найкращого бомбардира, а також нашого директора — Андрія Ігоровича Тихого. Спортивний директор, адміністратор.

Я нічого не можу зробити. У нас клуб аматорський, навіть не Друга ліга. Бронювання має лише УПЛ. Все дуже непросто під час війни, і це зрозуміло. Я вам відверто говорю, як воно є.

– Ну і 2026 рік з точки зору результату. Для вас залишок чемпіонату має принципове значення, чи більшою мірою розглядаєте його як підготовку до наступного сезону з підвищенням у класі?

– Мета, завдання — перше місце в чемпіонаті та виграти кубок серед аматорів. Для мене немає підготовки чи не підготовки — є результат. Футболісти всі знають: преміальні стоять дуже високі за перемогу в кубку, екстрапреміальні – за перемогу в лізі.

Якщо ми займаємося — то серйозно. Завдання ставиться найвище.

– Дуже рідко в Україні представники бізнесу перевезень, мувінгу, стають спонсорами футбольних клубів. Для вас, для вашого бізнесу, наскільки великий тягар цей футбольний клуб? І от ви ведете бізнес у США — чи є якийсь, скажімо так, ефект реклами або благодійності, доброго ставлення від того, що ви займаєтесь цим в Україні? Чи має це якусь користь для бізнесу?

– Знаєте, я міг би бути зараз там, на Коллінз-авеню, де дуже багато наших політиків і напівбізнесменів поїхало, жити в квартирі за 2,2 мільйони доларів з виглядом на Маямі-Біч і нормально себе почувати. Я це все бачив дуже давно, я це все прожив. Я чітко розумію, що купується, а що не продається.

І я хочу, щоб мені в 50-60 років не було соромно, що я щось зробив не так. Так, бюджет у 2025 році перевищений на 30%. Мене ніхто не запитує — ти маєш чи не маєш. Дістав — дав. Так, важко. Так, накладно. Зробив, що міг, для України.

Чи має це в Америці для мене якийсь ефект мінімальний? 0,01%. Чи має це ефект в Україні? Так, тому що дійсно робиться нормальна робота. І кошти, і фінанси, і забезпечення — у час війни, фінансуються в Україну, в область, у розвиток. У той момент, коли люди згортають різні проєкти і стараються вивезти та виїхати, я, навпаки, стараюся притримати і забезпечити.

Тому що батьківщина одна. Її не купують, її не продають, її не вибирають. Іншої не буде. Це треба усвідомлювати, трошки прожити життя за логікою країни і розуміти.

Але це зараз дуже потрібно. Дуже потрібно. У вас приходить люди на футбол. Ми рахували, знаємо статистику, точно впевнені, що наша справа потрібна вболівальникам і юним футболістам.

– Ви хочете підключити ще спонсорів?

– Так. Хочемо підключити ще одного спонсора. Невеличкого — може, десь на 300 тисяч гривень. Ніби й невеликі кошти, але хай буде. Людина хоче підключитися, допомогти — нормально.

Але, розумієте, я пояснюю багатьом людям в Америці: якщо я можу — робіть і ви. Не хочете футбол — підтримуйте гімнастику, волейбол, везіть гроші в Україну. Допомагайте.

А як ви думали? Вирости в Україні, спожити все, що можна до 25 років — університет, школа, навчання, освіта, яка б вона не була. Тепло, газ, обслуговування. Виїхати в Іспанію, Італію, Каліфорнію, Лос-Анджелес, Сінгапур, Кейптаун, Африку — і просто все забути?
А як це так? А мінімальна звітність? А повернення? У нас дуже багато заможних людей з України живе в Америці — екстремально багато. І я одразу кажу: хто не допомагає державі Україна — з тими діалогу немає. Нема про що говорити. Вони й Америці не допоможуть, коли Америці буде важко.

– Ви познайомилися з Андрієм Шевченком. Як це сталося? Про що поговорили?

– Женя Селезньов запросив прийти пограти футбол на Банникова. Там була своя ліга, багато відомих зіркових футболістів українського і європейського футболу. Навіть Сергій Станіславович Ребров. Я подивився, скільки там зірок футболу, і кажу: «Женя, я сяду на трибуні, не треба. Я не гратиму».

Дивлюся — підходить Андрій Миколайович. Стоїть. Я підійшов до нього. Тоді в мене якраз у машині був один проект із будівництва. Я вже два роки чекаю на ту землю, я її вже, мабуть, ніколи не побачу.

Проект: два футбольні поля 40х22, одне поле 105х65, два тенісні корти, волейбольний і баскетбольний майданчик, паркінг для автобусів, трибуна на 3000 місць, три поверхи — адмінбудівля, спортзал, сауна, басейн. Це все мало бути в Заліщиках.
Я показав цей проект Андрію Миколайовичу, з розумінням поговорили хвилин десять. Він підійшов, ми постояли — і все.
Спілкування з ним: інтелігент, зірка футболу. Ні більше, ні менше. Враження приємні.

Результату поки що немає. Про землю: я вже два роки прошу виділення землі — не виділяють. У мене в інстаграмі є одне відео. Можу вам фото проєкту надіслати. Я вже вісім разів був в обласній раді. Я більше не ходжу і не бігаю — це не моя ліга, я не звик так бігати, просто час втрачати. Мені десь кажуть: «Так-так, звичайно».

Але я не зупинився. За 50 років, як мені сказали, ніхто не виграв чемпіонат України із Тернопільської області. Буду старатися, щоб Заліщики й далі переписували історію футболу.

Дністер (Заліщики, Тернопільська обл.)

• Рік заснування: 1913.
• Кольори клубу: біло-блакитні
• Стадіон: «Дністер», м. Заліщики (вміщує до 500 глядачів)

Керівництво та тренерський штаб

Президент: Куц Юрій Іванович
Директор: Стратій Назар Ярославович
Спортивний директор: Тихий Андрій Ігорович
Маркетинговий директор: Шклярук Ігор Леонідович
Головний тренер: Краснопьоров Олег Володимирович
Тренер: Федоренко Андрій Степанович

Адміністратор: Навізівський Микола Григорович
Медіа-менеджер: Сторощук Ігор Васильович
Лікар: Гладик Степан Степанович
Директор стадіону: Амбрик Тарас Іванович

• Досягнення

Чемпіон України серед аматорів 2025 року.
Чемпіон Тернопільської області 1974, 1990, 2004 років, срібний призер – 2024, бронзовий призер – 2023 року.
Володар Кубка Тернопільської області 1970, 1972, 1988, 1990 років.
Переможець Першої ліги чемпіонату Тернопільської області 2019, 2022 років.
Володар Суперкубка Тернопільської області 2005, 2014 років.
Володар Зимового Кубка Тернопільської області 2023, 2024 років.

• Статистика виступів клубу в ААФУ:

Рік	Місце	І	В	Н	П	М’ячі	О
Чемпіонат ААФУ
2024/25	2 (із 10)*	18	13	1	4	45:15 (+30)	40
	чемпіон	5	3	0	2	7:4 (+3)	9
2025/26	1 (із 10)*	10	7	1	2	25:6 (+19)	22
Всього		33	23	2	8	77:25 (+52)	71
Кубок ААФУ
2023/24	1/8	4	1	2	1	5:3 (+5)	5
2025/26	1/2*	4	3	1	0	14:1 (+13)	10
Всього		8	4	3	1	19:4 (+18)	15

* – сезон продовжується