Стандарт (Нові Санжари): тут грали всі три брати Ротані, 48-річний воротар і майбутні таланти

Автор: Артур Валерко

Стандарт (Нові Санжари) – по-своєму унікальна команда. Виграла титули та трофеї в двох різних областях. Записала в свою історію виступи в своїй футболці таких гравців, як Руслан Ротань, Віталій Постранський, Олександр Логінов, Антон Кравченко, Сергій Кравченко. При цьому деяких молодих футболістів прокачала так, що вони перейшли в професіональні клуби.

В інтерв’ю для сайту Sport Arena та Асоціації аматорського футболу президент ФК Стандарт (Нові Санжари) Сергій Тютюнник розповів про таке:

• Історія та успіхи клубу: шлях Стандарту від занепаду до історичного чемпіонства Полтавщини та Дніпровщини та виходу на всеукраїнський аматорський рівень;
• Зірковий склад та кадри: участь у житті команди легенд українського футболу, зокрема Руслана Ротаня, Сергія Кравченка та Віталія Постранського, а також успішний досвід розкриття молодих талантів;
• Інфраструктурні виклики: проблеми з будівництвом стадіону в Нових Санжарах за програмою «Велике будівництво», переїзд команди до Магдалинівки та гострий дефіцит тренувальних полів у Дніпрі;
• Майбутні проекти: плани щодо відкриття дитячої футбольної школи у Дніпрі та бачення створення народного футбольного клубу на базі випускників місцевих академій.

«Стандарт програв 0:7. Я запитав у тодішнього тренера: “Вам не соромно так грати?”»

– Сергію Андрійовичу, почнімо з початку. Яким був ваш шлях у футбол? Як ви опинилися в Стандарті?

– Стандарт був організований у 1971 році, тобто на той момент, коли я її відроджував, команді вже було майже 50 років. А я прийшов у команду у 2017 році. Сам я народився у 1976 році в Нових Санжарах, а у 1999-му поїхав до Дніпра навчатися і тепер живу в цьому місті.

Читайте також: Маяк (Сарни): найкращі досягнення в історії, баскетболіст у складі, земляки з Шахтаря та Вереса

Я грав у юнацькому складі Стандарту, коли вчився у школі. А потім, уже приїжджаючи в гості до батьків, пішов подивитися футбол. Там був тренером мій шкільний товариш, і наша команда програла Фламінго з Комсомольська (нинішні Горішні Плавні) з рахунком 0:7. Я запитав у тренера: «Вам не соромно так грати?» Він мені розповів про проблеми — що немає жодної підтримки, нічого ніде немає, хлопці грають просто так.

Я сказав: добре, без питань, якщо щось потрібно — звертайся. У мене тоді в бізнесі все було більш-менш нормально. Він звернувся до мене, показав бюджет. Я відповів: добре допоможу футболістами з Дніпра.

Читайте також: Погода в Україні не лише погіршує ситуацію з електроенергією та опаленням: футбол теж постраждав. Зважаючи на прогноз погоди, ситуація катастрофічна

Так і почалася нова історія Стандарту. Стандарт уперше за всю історію став чемпіоном області. Ми перервали гегемонію Олімпії (Савинці). Останнім домашнім матчем була очна зустріч з Олімпією. Їх влаштовувала нічия, а ми виграли 3:1 і стали чемпіонами у себе на стадіоні. Після цього мені стало нецікаво «варитися в своєму соку».

Я позитивний максималіст. По десять разів вигравати чемпіонат області й не рухатися далі — не моє. Я запропонував голова Новосанжарської селищної ради Геннадію Івановичу Супруну спробувати сили Стандарту в аматорському футболі. Ми вирішили перший сезон відіграти в Кубку, а потім поступово прогресували і заявилися на чемпіонат ААФУ.

Читайте також: ФК Костопіль: перші медалі з 2007 року, виграні дербі, 95% місцевих у складі

Ми повернули вболівальників у Нові Санжари, створили інфраструктуру і почали рухатися далі. За власні кошти я зробив один із найкращих трав’яних стадіонів у Нових Санжарах і, скажу так, у Полтавській області.

Наш стадіон потрапив у програму «Велике будівництво». Там мали побудувати стадіон досить хорошої якості. Проблема була з баченням області, тому що ми з мером Супруном відмовилися, щоб цей проект робила компанія, яка ніколи таким не займалася.

Читайте також: ФК Брацлав (Вінниця): покупка Ниви, запрошення тренера з досвідом УПЛ і плани на Другу лігу

Вони одразу сказали, що має бути тільки їхня компанія, яка до того не будувала стадіони, а займалася металопластиковими вікнами. Але, на жаль, через те, що стадіон знаходиться в ямі, потрібно було робити спеціальне будівництво. А там усе було зроблено строго за проектом. Максимально за власні кошти, а скільки це буде функціонувати — невідомо. Тому ми відмовилися. А потім почалася війна.

«За Стандарт грало троє Ротанів. Коли Руслан Петрович приїхав на наш фінал, навіть Мелащенко був здивований»

– Стандарт комплектувався гравцями з Дніпра та області. Ваші зв’язки?

– Справа в тому, що команда Стандарт була на 90% укомплектована футболістами з Дніпра та Дніпропетровської області. І це не випадково. На той момент у Полтавській області був дефіцит кваліфікованих футболістів. Були команди, які переманювали всіх найкращих. І я вирішив, що не потрібно на Полтавщині воювати фінансами.

Читайте також: Олімпія (Савинці): старожил змагань ААФУ, переможець обласних турнірів, кубкова сенсація

Тому футболісти у нас були з іншої області, з хорошою школою та бажанням грати в футбол. Достатньо хорошого рівня, люди, які грали і у Вищій лізі. Можна сказати, що за нашу команду грав Руслан Петрович Ротань. І Стандарт – єдина команда, в якій в один час грали три брати Ротані — Петро, Олексій і Руслан. Руслан приїжджав на фінал Кубка Полтавської області на стадіон Ворскла. Ми тоді грали з командою КЛФ, яку тренував команду КЛФ його помічник по молодіжній збірній України Олександр Мелащенко. Навіть для Олександра було сюрпризом, що Руслан прибув на фінал Кубка області. Ми не виграли Кубок, один «улюблений» суддя Ротаня не зарахував наш чистий мʼяч, який забив Олександр Матвєєв.

– Проте з часом клуб фактично-то переїхав в іншу область?

– Так. Ми перестали грати в Нових Санжарах і почали грати в Магдалинівці. Справа в тому, що місцевим бізнесменам Нових Санжарів не вдалося виконати ті домовленості, які у нас були. Мер Супрун чим міг — допомагав, але бізнесмени не змогли долучитися, хоча були обіцянки. Тому ми вирішили зекономити бюджет на наступний рік, базуючись у регіоні, звідки в нас основна частина футболістів.

Читайте також: Символічна збірна ААФУ літньо-осінньої частини сезону 2025/26, де є Манастирний і інші гравці Агротеху

Потім почалася повномасштабна війна, ці переїзди, і нам було зручніше проводити домашні матчі тут, по місцю. Ми прийняли пропозицію мера Магдалинівки, який також пообіцяв допомогу, а я мав посприяти йому з розвитком громади. Але домовлене не було дотримано, тож тому я так і тягну все на собі.

– Ваш клуб установив унікальне досягнення, адже ви здобули трофей не лише у рідній області.

– Так, ми стали чемпіонами і Дніпропетровської області. Скажу відверто: зараз ситуація у футболі Дніпропетровської області, у великому футболі, дуже-дуже погана. Чемпіонату області минулого року не було.

Читайте також: Агрон (Великі Гаї): гранд Тернопільщини, старожил ААФУ, очолюваний підопічним Лобановського та Яворського

Це пов’язано з тим, що область прифронтова. Більше розвивається футзал, скажу вам чесно. Туди вкладають усі кошти, і дві команди з Дніпропетровської області грають в Екстралізі.

Тому, знаєте, простіше розвивати те, що має розвиток, ніж, грубо кажучи, робити те, що вмирає. Дуже важко зараз.  До цього часу тягну все на собі.

«Стандарт дограє сезон 100%. А надалі в мене є своє бачення…»

– Стандарт зараз ще не розпочав підготовку. Тривожно…

– Те, що ми дограємо поточний сезон Стандартом, — це сто відсотків. Я місяць-два аналізував усю ситуацію, відкрив дитячу футбольну школу у Дніпрі. А надалі у мене є бачення подальшого розвитку.

Команда Стандарт повертається в Полтавську область. Ми там раніше відкрили дитячу футбольну школу. Там є юнаки 17–16 років. І ця команда, з моєю підтримкою, буде грати в чемпіонаті Полтавської області місцевими вихованцями.

Читайте також: Агротех (Тишківка): рекордсмени Кубка України, загальнодержавна слава, кавуни, часник і персики

А в Дніпрі буде команда, у якій гратимуть вихованці дніпровського футболу. Дуже багато їх: державні ДЮСШ, школа Ротаня та Зозулі, Дніпро-75. І ми плануємо цих випускників переводити в нашу першу клубну команду.

Народний футбольний клуб потрібен місту Дніпру. Так, ми не розуміємо, коли закінчиться війна, яка буде ситуація з мобілізацією, з пересуванням людей призовного віку. А от із юними футболістами набагато простіше, ніж із старшого віку, та й справа ця благородна. Я от сам родом із Полтавської області, але мені просто неймовірно боляче, що нема такого клубу з традиціями, як ФК Дніпро. Таке місто заслуговує на свій клуб, його футбол треба зберігати.

– У вас у складі за ці роки побувало багато легенд. Ви сказали про самого Руслана Ротаня, а також це ж були і двоє Кравченків, і Постранський. Назвіть кілька таких імен, хто вам особливо дорогий, хто відгукнувся на те, щоб пограти за Стандарт.

– Усіх, кого ви назвали. Руслан Петрович – професіонал високого класу. Антон Кравченко багато в нас грав. Віталій Постранський — це легенда. Чесно скажу, легенда. Йому 48 років, а він готовий і далі грати за Стандарт. Тримає себе у формі. Його досвід безцінний для команди й для молодих воротарів, які є. Сергій Кравченко за нас всього кілька матчів зіграв, але дуже запам’ятався… Це професіонал до мозку кісток. Це людина, якій узагалі нецікаві фінансові умови. Він приїхав, зіграв, це людина, про яку видно, що це фанат футболу. Власним прикладом показує, як молодим футболістам потрібно грати і до футболу ставитися.

Читайте також: ФК Миколаїв: делегація в Будинку футболу, думки про підвищення в класі та бомбезний формат

– Ви й молодих гравців трошки розкрили. Наприклад, той же півзахисник Панов у першому матчі за Ребел забив красивий гол. Потім, на жаль, була травма. Але все одно ми ж розуміємо, що це футболіст заслужив переходу у великий футбол. І ще було кілька молодих хлопців, яких ви підтягували. Незважаючи на те, що команда вікова, ви свідомо десь підбирали таких молодих талантів?

– Я дуже люблю в Дніпрі відвідувати такі турніри, як Меморіал Кудрицького, Кубок Єдності, Меморіал Білого. Сам там завжди дивився на футболістів.

І Данила Панова я десь півтора – два роки вмовляв перейти в Стандарт, ще коли наш клуб не грав в аматорському чемпіонаті. Але він не погоджувався з якоїсь причини… Просто була така команда Тополь, якій я теж на певному етапі допомагав, і він їм пообіцяв Я дав слово хлопцям грати за них і не можу переходити». Але я його вмовив. І він тоді прийшов і розкрився — дуже талановитий футболіст.

Читайте також: ФК Рокита: лідерство в дебютному сезоні, Ярмаш, Сапай і нові імена, трофейний успіх на Полтавщині

Я радий, що в нього так склалося, але, на жаль, травма не дала йому повністю розкритися. Я думаю, що це футболіст рівня УПЛ, підлікується, виросте далі й у нього все буде добре.

У нас був у команді Сергій Повстяний — це вже випускник нашої, новосанжарської школи, який у матчі проти Зірки (Кропивницький) на Кубок забив два м’ячі (ми, на жаль, тоді вилетіли, попри перемогу – у нас вийшов футболіст, який не міг грати, Кравченко Антон). Він тоді два голи забив у 16 років. Далі побував на перегляді в Металісті 1925. Там отримав травму, але зараз буде вирушати на збори з цією командою. В нього є талант, щоб пробитися.

Дмитро Слюсар зараз грає в запорізькому Металурзі. Хотів себе проявити, і от зараз він у Першій лізі.

Тож дійсно, є молоді футболісти, які проявляються у нас. На жаль, багато футболістів їдуть у професійні команди, але тих, хто залишається, ми намагаємося брати до себе. І наш хороший молодий головний тренер Олександр Обревко і такі досвідчені футболісти, як Кіча, Постранський, Вовкодав, Вергун, допомагають їм адаптуватися в дорослому футболі.

– У вас у клубі є представники різних професій. Знаю, що хлопці й машини ганяють. І ще хтось у вас був чи рятувальником, чи електриком. Як усіх їх вдається збирати? Яка об’єднавча ідея для цих хлопців, що вони в різних складах, але бойова основа залишається?

– Справа в тому, що, можливо, це якось гордо звучить, але вони знають: у Стандарті з питаннями, які їм потрібно вирішити — я допомагаю. Як би складно не було.

Ми ніколи не кидаємо футболістів із травмами, завжди лікуємо. У нас не якісь захмарні умови оплати, але вони є. В останній рік були затримки, але все одно хлопці отримували ті кошти, які нестачі компенсували.

– Розкажіть про себе у футболі. Де ви, власне, встигли пограти? Яка у вас була основна позиція?

– Я у футбол серйозно не грав, тому що дуже добре навчався. Я пішов учитися.

Але в рідному місті я тренувався у людини, яка створила Стандарт, — Василь Васильович Радчич. Грав за юніорську команду, яка була дуже сильною для нашого віку. Ставала чемпіоном області серед юніорів.

Я грав на позиції крайнього захисника. Переважно виходив на заміну, бо грали старші хлопці. А вже останній рік школи більше зосередився на підготовці до вступу у виш. Далі грав за факультети в інституті. Більше я особисто, професійно у футбол не грав.

– Багато граючих президентів в українському футболі. Це ваше чи не ваше?

– Я думаю, що ідея гарна, але кожен має займатися своєю справою. Я іноді виходжу в спарингах, якщо не вистачає людей, щоб у двосторонці відпрацювати якісь моменти.

Я більше займаюся спортом у спортзалі. Вага — 110 кілограмів. Потім важко колінам.

– Що в футболі вам подобається?

– Я завжди вболівав за Ворсклу. Навіть пам’ятаю, коли Ворскла виходила у Вищу лігу. Я тоді був студентом, ходив практично на всі матчі й вболівав за неї.

Зараз більше симпатизую СК Полтава, тому що там працює директором мій друг Стас Майзус – із цим клубом він пройшов шлях від аматорського футболу до УПЛ. Тому я за них вболіваю.

Подобається Ліверпуль. Коли є можливість, дивлюся матчі Ліги чемпіонів і чемпіонату України.

Звісно, подобається проєкт Полісся. Через те, що там є Руслан Петрович, з яким ми підтримуємо зв’язок, він нам теж допомагає, коли приїжджає у Дніпро — порадами, ще якимись моментами.

Переживаю за Кудрівку. Там тренер із фізпідготовки Дмитро Корнієнко — мій хороший знайомий, який нам теж допомагав готувати команду до старту в аматорському чемпіонаті минулого року. До цього він був тренером із фізпідготовки ЛНЗ.

Там працює також Андрій Дніпровський, який розкручував наш клуб на початку наших виступів в аматорському футболі.

Стандарт (Нові Санжари, Полтавська обл.)

• Рік заснування: 1971
• Кольори клубу: зелені
• Стадіон: «Колос» смт. Магдалинівка (вміщує 1500 глядачів) / «Нові Санжари», смт. Нові Санжари (вміщує до 500 глядачів)

Керівництво та тренерський штаб

Президент: Тютюнник Сергій Андрійович
Віце-президент: Баранович Віталій Володимирович
Головний тренер: Обревко Олександр Анатолійович
Тренер: Крутенко Костянтин Сергійович
Начальник команди: Швей Сергій Михайлович
Адміністратор: Тютюнник Андрій Васильович

• Досягнення

Чемпіон Полтавської області 2022, срібний призер – 2021, бронзовий – 2023 року.
Чемпіон Дніпропетровської області 2024 року.
Володар Кубка Дніпропетровської області 2024 року.
Фіналіст Кубка Полтавської області 2021, 2022 років./
Володар Кубка Пожечевського 2023 року.

• Статистика виступів клубу в ААФУ:

Рік	Місце	І	В	Н	П	М’ячі	О
Чемпіонат ААФУ
2024/25	7 (із 10)	18	6	2	10	18:22 (–4)	20
2025/26	7 (із 9)*	9	3	0	6	12:19 (–7)	9
Всього		27	9	2	16	30:41 (–11)	29
Кубок ААФУ
2007	1/8	2	0	1	1	2:3 (–1)	1
2008	1/2	8	5	1	2	24:10 (+14)	16
2023/24	1/8	4	2	0	2	4:5 (–1)	6
2024/25	1/4	4	3	1	0	10:3 (+7)	10
2025/26	1/8	2	0	0	2	3:9 (–6)	0
Всього		32	17	6	9	57:38 (+19)	57

* – команда продовжує брати участь у турнірі