Новини :: Кубок ААФУ

29.01.2023, 12:22 Кубок ААФУ

Друкувати

Фазенда (Чернівці) - учасник півфіналу Кубка України серед аматорів

«Так, ми були як «темна конячка» у Кубку України серед аматорів»: головний тренер ФК Фазенда Степанов

«Як живеш, командо?». На «УФ» ‒ серія матеріалів про життя вітчизняних футбольних клубів, і на черзі – розповідь про ФК Фазенда (Чернівці).

Гучною сенсацією Кубка України серед аматорів сезону 2022/23 стала чернівецька Фазенда – спершу виграла протистояння в одного з лідерів чемпіонату України – Агрону, потім залишила позаду географічних сусідів і суперників по дербі – ФК Волока. Тепер Фазенда (Чернівці) – єдиний півфіналіст Кубка України серед аматорів цього сезону, який не грає в чемпіонаті ААФУ.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» головний тренер ФК Фазенда (Чернівці) Олександр Степанов розповів про прекрасний осінній виступ команди та її завдання на обласному та всеукраїнському рівні на новий рік.

«Наша назва – неспроста. Ось що вона означає»

‒ Ми традиційно починаємо наші бесіди з поточного моменту. Розкажіть, як проходить зима 2023 року для Фазенди?

‒ Ми з ігрового процесу навіть не виходили – в області відбуваються зимові турніри, так що хлопці мають можливість пограти як у футбол, так і в футзал. До слова, Фазенда – завсідник таких турнірів. Нашому президентові подобається як футбол, так і гра на мале поле, в залі. Ми з задоволенням беремо участь у зимових турнірах і таким чином тримаємо гравців завжди в формі. Ось і зараз планується турнір ФСК Буковина за участі кількох професіональних клубів – нам надійшло запрошення взяти участь, і цікаво буде помірятися силами з господарями змагань, умовно з Прикарпаттям, Нивою (Тернопіль) або Поділлям.

‒ Наскільки зміниться Фазенда в порівнянні з минулим роком?

‒ Ми не плануємо надто великих змін, але точкові посилення – націлені на якість – точно будуть. Із чотирма гравцями вже досягнули попередніх домовленостей. Хто вони? Поки називати не будемо, проте можу сказати, що серед них є недавні професіонали, хто пограв у Другій і Першій лігах.

Ще, до речі, плануємо заснувати наш фарм-клуб – Фазенда-2. Хочемо вибудувати свою клубну піраміду, тому що наш президент уже заснував власну міні-академію, вже є певні результати, цікаві вихованці. То чому б хлопцям 15-16 років уже не пробувати свої сили в змаганнях дорослих? У обласних турнірах, наприклад.

‒ Із таких цікавих планів робимо висновок, що у вас клуб із перспективами?

‒ Ми послідовно розвиваємося вже тривалий час. Якби не війна, вже б пробували сили в чемпіонаті України серед аматорів, вивчали б вимоги, які ставляться до кандидатів на участь у професіональних змаганнях. Але й нині в футболу є своя благородна місія – ви самі бачите, проводяться благодійні матчі та турніри, змагання підтримують бойовий дух українців, адже серед вболівальників є і воїни. Тож ФК Фазенда – не «каліф на годину», а клуб, який має свої плани й послідовно йде до їхньої реалізації.

‒ А коли взагалі засновано ваш футбольний клуб і які основні віхи його історії?

‒ Клуб веде свій відлік від 2012 року. Весь цей час його підтримує та утримує меценат футболу Василь Іванович Осачук. Спершу в клубу не було настільки амбітних цілей, як нині. Тренерами були різні люди – і більш професіональні, і більш націлені на фізкультурно-масову роботу. Тренерського штабу, менеджменту – не було. Президент клубу тривалий час працював над добором кадрів на всі позиції, а коли залишився задоволеним і зупинив свій вибір на потрібних гравцях і тренерах – почав ставити все амбітніші завдання, всебічно розвивати клуб. Прийшов і результат – наразі Фазенда в лідерах обласних змагань і продовжує розвиватися.

‒ Цікава назва, напевно, натякає на небанального спонсора…

‒ Дійсно, наш клуб носить ім’я нашого спонсора ‒ магазин Василя Осачука «Фазенда» у місті Чернівці вже більше 20 років займається постачанням і продажом різноманітної сільськогосподарської та садової техніки.

«У півфіналі Кубка України вже нема «випадкових» команд»

‒ Поточний момент для ФК Фазенда просто не залишає простору для традиційного запитання про цілі та завдання: ви другі в чемпіонаті області, вийшли в вирішальні стадії Кубка Чернівецького краю та Кубка України серед аматорів. Це вже саме по собі досягнення чи у вас вищі прагнення та завдання?

‒ Маємо завдання – стати чемпіонами та володарями Кубка області. Йдемо наразі другими з кількома очками відставання від Волоки, справді пройшли в 1/2 фіналу кубкових змагань. Але скажу вам так: було б самовпевнено нам, дебютантам всеукраїнських змагань, говорити про особливі завдання в Кубку ААФУ. Проте хлопці, як і завжди, постараються дати бій у всіх турнірах, в яких беруть участь.

‒ Ваш суперник у півфіналі Кубка України серед аматорів – Дружба із села Мирівки Київської області. З колишніми професіоналами, вихованцями Динамо та Шахтаря, навіть з чемпіоном Європи (серед юнаків). Що скажете про жереб?

‒ Ми вже розбирали суперника, будемо стежити за турнірами, в яких він бере участь взимку й зіграє навесні. Щодо жеребу, то на такій стадії нема «випадкових» команд, усі учасники пройшли свій шлях, щоб дійти до півфіналу, і цим гідні поваги.

Дружба – суперник досвідчений, хороший підбір гравців, молодий цікавий тренер. Напевно, для нашої команди випробування лідером Групи 2 чемпіонату України серед аматорів і чемпіонату Київщини – це серйозний виклик.

‒ На шляху до півфіналу вам траплялися дуже цікаві суперники. І, якщо чесно, в матчі з тим же Агроном – одним із лідерів Групи 1 і завсідником всеукраїнських змагань – Фазенда не виглядала фаворитом. Як вдалося пройти гранда з Тернопільщини, та ще й розгромити його на власному полі?

‒ Можливо, і для нас самих це стало сюрпризом. Ми не їхали в Великі Гаї здаватися чи закидати когось шапками. Хлопцям говорили: їдемо грати на перемогу, старатися показати себе й постояти за честь клубу. Налаштовували гравців як на черговий матч. Звісно, у нас у складі теж є гравці, які пограли на всеукраїнському рівні, проте для багатьох Кубок України серед аматорів – це було щось нове.

Для мене важливо, що підопічні витримали запропонований суперником темп, хотіли перемогти й реалізували наші задуми на полі. Робили те, про що ми домовлялися, й досить сміливо зіграли проти хорошого суперника. Так, ми були як «темна конячка», десь, можливо, нас не знали й недооцінили, проте гравці Фазенди – молодці, заслужили хороші слова за підсумками цього протистояння.

‒ Ваші відчуття, коли в суперники отримали не когось із провідних клубів ААФУ, а географічних сусідів? Не було реакції на кшталт «ох, знову Волока»?

‒ Після Агрону наші хлопці були настільки заряджені, що чекали будь-якого жеребу – адже обіграли настільки топового суперника, який вже кілька років серед лідерів і в себе в області, і в чемпіонаті України. Коли дізналися, що суперники – земляки, звісно, розуміли, що буде непросто. Згоден з вами, дербі на всеукраїнському рівні – це й особлива принциповість, й особлива відповідальність. У нас попереду ще дуже складні протистояння – очні й заочні – в боротьбі за обласні трофеї, тож важливо, що змогли проявити себе в Кубку України серед аматорів у матчах з ФК Волока.

‒ Фазенда показала себе самобутньою, сформованою на основі гравців своєї області, командою. А як збирали цей склад і чи давно він грає разом?

‒ Ви знаєте, ще на благодійний турнір на підтримку ЗСУ цього року ми збиралися попереднім складом. Починали тренуватися, грати після паузи – і звертали, звісно, увагу на потенційних новачків. І так вийшло, що місяців за два до старту нового сезону ми змінили біля 70% складу. Ми запросили чимало молодих – і таким чином знизили середній вік гравців команди з 30 років десь до 25.

«Віце-чемпіон Європи, бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 року – тренер, з яким найцікавіше було працювати»

‒ Колись юний форвард Степанов вважався в Буковині дуже перспективним, рано опинився за кордоном, але й завершив виступи рано. Як пройшов ваш шлях у футболі в першій іпостасі – гравця?

‒ Починав грати у нас у Чернівцях. Мій перший тренер – відомий у нас в області та по всій Україні фахівець Павло Дмитрович Сочнєв (зараз, на жаль, його нема з нами, пам’ять вшановують турніром-меморіалом). Займався в ДЮСШ-1 десь до 15 років, після чого потрапив у Буковину, де займався в Юріїв Крафта та Гія. Мені не було ще й 20 років, як агенти запропонували їхати в Вищу лігу Росії – в команду Сатурн-RenTV.

‒ Ставлення до вас як до українського легіонера там було приязним чи поганим?

‒ Мала місце така собі зверхність, злість, тим більше, я ж їхав із Чернівецької області в столичний регіон. Але ще жорсткіше було на Кавказі, де до слов’ян ставилися… ну, як вам сказати… Словом, без місцевих одноклубників я старався не виходити в місто. Та в цілому я приїхав робити свою справу – грати в футбол. Зараз би не поїхав. Тоді були інші часи.

‒ І як розвивалася ваша кар’єра?

‒ В Аланії зустрів фахівця, який мені найбільше сподобався. Грузинський тренер Реваз Дзодзуашвілі, колишній збірник, давав цікаві тренування та установки. Віце-чемпіон Європи, бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 року! Під його керівництвом я б працював і надалі, та, на жаль, не так довго ми співпрацювали. Я встиг пограти в місцевій Прем’єр-лізі й навіть відкрити лік своїм голам, але загалом більше й результативніше виступав у тамтешній Першій лізі. За Металург-Кузбас (Новокузнєцк) забив 17 м’ячів у 50 матчах. А от надалі втручалися травми. Трішки пограв у фінському Ракуунаті, мав хороший варіант у казахському Шимкенті, проте травми дещо зіпсували мені залишок виступів. Та й тренери надалі траплялися – не такі, як Дзодзуашвілі, бували такі, які більше на гроші працювали, ніж на футбол.

Догравав у Зірці (Кропивницький). Це була хороша команда, ми досягли успіху, підвищилися в класі й вийшли до Першої ліги. Та мені випало там не так багато пограти. Звісно, жаль, що на професіоналах не дограв і до 30-ти років, але доля звела з хорошими гравцями та тренерами, я грав зі збірниками й проти збірників, перетинався на полі зі справжніми легендами. Словом, відіграв свій час у футболі, як вийшло, проте старався завжди бути корисним команді.

‒ Коли перейшли на тренерську роботу?

‒ Я в 2016 році з ФК Коровія виграв кубок і суперкубок, наша команда стала третьою в області. Далі працював із Том-Студіо – там таких досягнень не було, та все ж виграли місцеву Лігу чемпіонів (це у нас обласний турнір для переможців районних змагань). Ну, а пройшовши ці змагання, отримав запрошення від Василя Осачука попрацювати в ФК Фазенда. Дуже радий, що в команди дещо виходить. Вірю, що хлопці здатні на більше.

‒ Є така занадто фігуральна фраза: «Вбити в собі футболіста», мовляв, усі молоді тренери повинні це зробити. Як у вас було?

‒ Та я й зараз граю! В своє задоволення й на користь команді. До речі, трішки образилися на мене найбільші шанувальники ФК Фазенда, що на зимових турнірах я бігаю за інший колектив. Але зробив це навмисно – треба, щоб у молодших хлопців був свій шлях у футболі, а я, як тренер, зі сторони краще на них подивлюся, це корисніше.

Мені подобається наш колектив, імпонує, що є амбітні завдання та відчуття нових справ, яких ще не було в клубу, та й у мене – як тренера. Дякую Василеві Івановичу Осачуку за підтримку. Він завжди з командою, хвилюється, переживає – і при цьому сам дуже добре розбирається в футболі. Спасибі нашим вболівальникам, ми відчуваємо їхню підтримку. Для мене дуже важливо, що успіхи команди резонують з інтересом до неї.

Артур Валерко.